Про бурхливу нафтову історію Борислава тепер нагадують хіба що завмерлі нафтові качалки. Здається, поодинокі з них ще схиляли свої голови додолу і смоктали чорне золоте з надр землі, коли я була мала. Інші ж обростали травою і духмяними дикими суницями.
Багато з нас бачив на старих фотографіях, як та історія починалася і яким був краєвид Борислава на початку XX століття. Одне не перестає дивувати: ні краплі того золота не збагатило самого міста.
У 30-х "місто надалі зберігало хаотичну забудову гірничо-промислового селища. Лише вулиця Панська (тепер Шевченка) нагадувала, що це є місто. Капітали, зароблені на нафті та озокериті, не залишались у Бориславі, а осідали у банках та фірмах Львова, Відня, Варшави, Берліна, Лондона, Нью-Йорка...
Безпосередні управителі та фахівці нафтових промислів теж воліли жити не у засмальцьованому чорною ропою Бориславі, а у Дрогобичі, який з 31.12.1872 р. був з'єднаний з Бориславом залізницею." (з 36 випуску журналу "Ї" Галичина. Країна міст, с.393)
