Великі бориславці

Дрогобицька газета "Тустань" підхопила ідею інтерівського проекту "Великі українці" і вирішила визначити найславетнішого вихідця з теренів Дрогобиччини. Щоправда голосування проводитися не буде (адже ми знаємо, чим закінчуються всі голосування :-))
До Дрогобиччини, за визначенням газети, належать Дрогобич і Дрогобицький район, Стебник і Трускавець, Борислав та Східниця.
Отже, “Тустань” має намір розповісти про великих дрогобиччан. Читачам газети (або ж всім небайдужим) пропонують визначити свого великого дрогобиччанина. Свої побажання можете висловити, зателефонувавши або надіславши sms на номер 8-067-3678019 чи написавши листа на e-mail vlasjuktustan@rambler.ru
Анатолій Власюк, автор цього задуму, навіть пропонує вам розповісти про ваших рідних і близьких, якщо вважаєте їх великими дрогобиччанами.

Герби Борислава

Після розвалу Союзу почався радикальний перегляд національної та регіональної символіки як в Україні, так і в інших колишніх республіках. Це, звичайно, зрозуміло, бо символи влади забезпечують лояльність громадян до певного політичного устрою. Безсумнівним є й те, що витіснити попередні символи новими дуже тяжко. Один зі способів - це прив'язати нові символи до давньої історії і наполягати на історичному (часом міфологічному) зв'язку з давніми символами. Інший спосіб - створити нову естетику. Соцреалізм як естетична парадигма в Радянському Союзі виник на основі модерністських експериментів і, якщо бути відвертою, символіка Радянського Союзу надзвичайно лаконічна і яскрава. "Серп і молото" - чудово скомпонований символ, і досі класно виглядає в сучасному контексті (якщо абстрагуватися від того, якій системі він служив).
На жаль, при створенні нових символів в Україні дуже часто керувалися консервативними, а не прогресивними естетичними міркуваннями. Це добре видно, як на мене, якщо порівняти радянський герб Борислава і сучасний. Зрештою це моя особиста думка - може, комусь ріпник з золотими відрами подобається більше за символічну вишку на зеленому тлі :-)


Радянський герб м.Борислава
Затверджений 19.03.1970р. рішенням виконавчого комітету міської ради.
У зеленому щиті лазурова нафтова вишка з оранжевими серпом і молотом, над нею золотий напис "БОРИСЛАВ". Сама вишка розділена на 5 частин - 5 районів Борислава. Зелений колір - символ полонин. Вишка і контури гір, а також лінія навколо щита і напис - символ гір Карпат. Автор - Д.Ланяк.






Сучасний герб м.Борислава
Затверджений 23 липня 1996р. рішенням VI сесії міської ради. У лазуровому полі ріпник у срібній одежі несе на плечах золоте коромисло з двома золотими відрами нафти (ропи). Щит обрамований декоративним картушем i увiнчаний срiбною мiською короною з трьома вежками. Автор - А.Ґречило.
Ріпник відомий з давніх печаток громади з XIX ст. і вказує на нафтодобувні промисли, що спричинилися до розвитку Борислава.

Театр проти корупції?

З осені минулого року Дрогобицька організація Комітету виборців України реалізовує театральний проект «Театральний марафон «Творчий спротив проти корупції». Проект розрахований на шкільну молодь міст Борислава, Стебника та Східниці віком від 12 до 18 років.
Наскільки театр як форма роботи з молоддю може посприяти усвідомленому ставленню молодих людей до хабарництва та інших проявів корупції? Читати далі...

Віра Вовк (Селянська) - лауреат Шевченківської премії

Віра Вовк (Селянська) народилася 2 січня 1926 у Бориславі в родині лікаря й археолога. У 1939 родина емігруєвала до Німеччини, де Віра закінчила середню школу у Дрездені. Після того студіювала германістику, музикознавство та славістику в університетах Тюбінґена і Мюнхена. У 1949 — переїхала із матір’ю до Бразилії, де мешкає аж по сьогодні.
Цьогоріч Віру Вовк нагороджено Шевченківською премією за книги: ”Поезії” (2000), ”Проза” (2001), ”Спогади” (2003), ”Сьома печать” (2005), ”Ромен-зілля” (2007), а також переклади української класики та творів сучасної літератури португальською мовою.
З грошей премії Віра Вовк пообіцяла створити фонд для перекладачів української літератури світовими мовами.


А ось невеличкий вірш зі збірки "Юність" (1954).

На довгих косах срібні зорі
І срібний місяць на чолі ..
Мені ти снишся винозора,
З ласкавим усміхом своїм.

Колись ти бігала весела
З вінком ромену і пісень,
Здавалося квіткам і зелам,
Що ти — весняний білий день.

Тепер далеко за морями
Твоя голівка запашна,
І ніч, і день — тобі лиш рями,
... І — літо вже твоя весна ...

Борислав і проблема водопостачання

У місті Бориславі вода стала найдорожчою на Львівщині
”Прокинулася о пів на сьому ранку, а води вже немає — її лише на півгодини подавали. Сьогодні ні обід приготувати, ні посуд помити не зможу”, — розводить руками 32-річна Наталя Бабій із міста Борислав Львівської області.
Читати далі (про гроші, витоки, Бориславську міську раду і т.д.)...

Пластова пісня

1-2 грудня відбувся крайовий Співочий дошкіл для новацьких виховників у м. Бориславі.
"У пластовій домівці м. Борислава ми усі разом полинули у світ нашої Пісні, разом крокували маршем, водили гаївки, ставили сценки, створювали хори, співали молитви, виступали на сцені, мали можливість записати свій виступ (під час концерту здійснювався звукозапис)", - пише Михайло Дяків.
Цікаво, що співає нове покоління бориславських пластунів? Які улюблені пісні?
Богдан Лялька справді може навчити десяток прекрасних пісень, тому впевнена - пластуни-новачки були в добрих руках під час цього вишколу.

Бориславська спецшкола-інтернат

Хотілося б звернути вашу увагу до статті "Інакше обдароване дитинство" Тараса Андрусевича у "Дзеркалі тижня".
"Тут, у Карпатському реабілітаційному центрі Бориславської спецшколи-інтернату для дітей із ДЦП, мешкають «інакшеобдаровані» діти. Їхні хвороби ускладнюють, але не забирають у них можливості творити, самореалізовуватися, а відтак і соціалізуватися. Бориславська школа-інтернат тим і знаменита, що спеціалізується на реабілітації і частковій соціалізації дітей із наслідками поліомієліту та парезів, на інтенсивній терапії, а також на адаптації, відновленні і розвитку пізнавальних творчих навиків у хворих дітей, сиріт із віддалених селищ і містечок п’яти областей Західної України."
Відтак автор тепло розповідає про окремих мешканців школи та їх індивідуальні таланти й уподобання. Цікаво було б дізнатися, наскільки правдивою є інформація про кардинальні зміни у школі у цьому році, які автор пояснює відвідинами волентерів з бориславських, трускавецьких та дрогобицьких релігійних спільнот. На жаль, як вихователі, так і волентери залишаються в статті анонімними. Хотілося б почути про їхню щоденну працю.