субота, 19 липня 2008 р.

поневіряння сім'ї Оршак

Євгенія Оршак народилася в Чорноріках (Czarnorzeki) в багатодітній родині. Виповнилося їй 12, коли мати-вдова, плачучи, наказала дітям пакувати речі. “Везли нас у закритих телячих вагонах, - написала пані Євгенія у своїх спогадах. - Розвозили людей по різних станціях і ми вмлівали, коли прощалися з сусідами. Дуже довго ми їхали в Сталінську область (тепер – Донецька). Від станції нас волами довезли на хутір Шевченко в Старобешівський район, де були три землянки. Там росли бур’яни вище голови. Невдовзі вовки з’їли нашу корову - так ми залишилися голодні і холодні. Мама сказала, що будемо вибиратися, поки самі не вмерли з голоду. І ми йшли пішки в західному напрямку. В 1947 році зимували в Золочівському районі на Тернопільщині, були виснажені, заїдали нас воші. Я і 10-річна сестра перехворіли на брюшний тиф. Навесні добралися до Борислава
Львівської області і там вже осіли.”

Тадей Оршак, брат пані Євгенії, повертався після праці в Німеччині на батьківщину. Уявляв, як на рідний поріг його вийдуть зустрічати мати і три сестри. Ніхто не зустрів. Коли прийшов у Чорноріки, там вже не було жодного українця. Поляки розповіли, що десять днів тому всіх вивезли в Україну. Тадей глянув на хату, що належала вже іншому господареві, взяв клунок і попрямував шукати рідних. Через кілька місяців зустрілися в Бориславі.

Знайдено тут.

P.S. Мешканців Чорнорік та довколишніх сіл польський етнограф Генріх Ольшанський категоризує, як "замішанців". Так, мовляв, називали їх лемки, що жили далі на південь, бо ці села були таким собі руським острівком серед польських сіл. Така категоризація населення за "етнографічною" ознакою нівелює той факт, що більшість населення була русинами, себто українцями. Понад 90% населення цих сіл насильно переселено в радянську Україну.

На знимці мальви біля корчми у сучасних Чорноріках

Немає коментарів: